Еволюція "капітуляції". Як в Україні змінювалося ставлення до умов завершення війни
Вчора, коли стало відомо про зміст нового мирного плану президента США Дональда Трампа з 28 пунктів, в Україні та Європі голосно зазвучало слово "капітуляція" стосовно умов цього плану.
Зазначимо, однак, що слово "капітуляція" щодо будь-яких домовленостей із Росією звучить в Україні вже понад 10 років. Причому умови домовленостей, які називали капітуляцією, за минулий час радикально еволюціонували.
У 2015 році було підписано Мінські угоди про врегулювання на Донбасі. Їхнім ключовим пунктом була політична частина – реінтеграція непідконтрольних територій Луганської та Донецької областей (так званих ЛДНР) в Україну з особливим статусом, тобто як автономія з широкими правами: власною "народною міліцією", органами влади, що обираються, російською мовою тощо. Наголосимо ще раз: йшлося не про відокремлення цих територій від України, не про приєднання їх до Росії, а про повернення Україні, хай і на особливі права. Але "патріотична громадськість" тоді одразу назвала це капітуляцією. І пішло-поїхало: через Мінські угоди вибухали гранати під Верховною Радою, проводилися мітинги, вимовлялися гнівні промови. У результаті тодішній президент Петро Порошенко після деяких вагань фактично відмовився від виконання політичної частини Мінська.
Потім до влади з обіцянками закінчити війну та готовність заради цього розмовляти "хоч із чортом" прийшов Володимир Зеленський. Знову постало питання про реалізацію політичної частини Мінських угод, формули Штайнмайєра тощо. Активізувалися переговори. Але знову голосно прозвучало сигнальне слово "капітуляція", розпочалися акції протесту, "Штайнмаєр-майдани" - і Зеленський відступив, заявивши, що політичну частину Мінських угод виконувати не має наміру. Це і стало одним із публічно озвучених Росією приводів для початку вторгнення.
Навесні 2022 року, на початку повномасштабної війни паралельно стартували переговори України з Росією. До зустрічі в Стамбулі було підготовлено і загалом узгоджено проект мирного врегулювання. Він передбачав нейтральний статус України та певні обмеження чисельності української армії, які ще вимагали додаткового узгодження. Натомість президент РФ Володимир Путін був готовий без бою вивести війська з усіх захоплених після лютого 2022 року територій, окрім Донецької та Луганської областей. Хоча, якщо вірити колишньому канцлеру ФРН Герхарду Шредеру, то він був готовий повернути Україні та Донбас лише з особливим статусом. Зараз часто говорять про те, що домовленості були зірвані після візиту до Києва тодішнього прем'єр-міністра Великобританії Бориса Джонсона, який сказав: "Просто воюватимемо далі". Але мало згадують про те, що і в Україні тоді зчинилася хвиля обурення: посипалися заяви про капітуляцію, заклики воювати до кордонів 1991 року та вимоги від Росії репарацій. Стамбульські угоди зірвалися.
Восени 2022 року Україна провела успішний наступ у Харківській та Херсонській областях, після чого з'явилися обережні заяви про вікно можливостей для завершення війни шляхом перемир'я по лінії фронту. Росія, яка опинилася у важкому становищі, тоді могла б на це погодитися. Але подібні розмови тут же були затавровані у Києві як поразницькі. Офіційною стала "формула світу Зеленського", яка передбачала вихід на кордони 1991 року та виплату Росією репарацій, а обіцянка Михайла Подоляка "пити каву в Криму" перетворилася на популярний мем. Припинення війни лінією фронту українська влада називала капітуляцією аж до пам'ятного скандалу в лютому 2025 року в Овальному кабінеті з подальшим припиненням американської військової допомоги Україні. Після нього Зеленський погодився на завершення війни по лінії фронту, і зараз саме це, а не розмови про капітуляцію, перемогу та справедливий світ, офіційна позиція Києва.
Але на такий варіант уже не погодилася Росія, яка заволоділа ініціативою на фронті. Москва висунула додаткові умови припинення вогню, включаючи виведення українських військ з усієї території Донбасу. Судячи з публікацій у ЗМІ, зараз із цими умовами загалом погодилися американці і висунули їх Зеленському як новий мирний план Трампа.
Звісно, відразу з усіх боків в Україні та Європі зазвучало слово "капітуляція". Але чи є 28 пунктів мирного плану?
Для початку нагадаємо, що таке капітуляція: це становище, за якого армія чи окремі військові підрозділи складають зброю і віддають свою долю до рук переможця, як це було з Німеччиною та Японією у 1945 році, з армією Фрідріха Паулюса під Сталінградом. План Трампа, яким Україна зберігає свій суверенітет і армію (нехай і з обмеженням чисельності), капітуляцією не є. Він пропонує тяжкі умови миру, але не капітуляцію.
Безумовно, дуже багато українців вважають їх вкрай несправедливими і обуряться. Цілком можливо, що Зеленський їх відкине під оплески громадськості (до речі, ще не відомо, чи план Росії прийме). Але в політичних колах оцінки висловлюються не такі однозначні. У кулуарах все частіше звучать, хоч поки що й не публічно, питання: що буде далі? які ще жертви принесе український народ під час війни? скільки буде смертей та руйнувань? чи зменшать вік мобілізації і чи посилять репресивні механізми проти ухилістів та неблагонадійних? потягне Європа допомогу Україні в необхідному обсязі чи курс гривні доведеться опускати до позначки один до ста за долар, а зарплату бюджетникам виплачуватиме продовольчими пайками? І головне – наскільки високою є ймовірність того, що в майбутньому Україна отримає кращі умови світу, а не найгірші аж до реальної капітуляції? Адже досі будь-які нові умови світу були для України лише гіршими.
Відповіді на ці питання, очевидно, і визначать остаточне рішення української влади.
